Першою на Херсонщині об’єднана територіальна громада утворена у Високопільському районі. А всього в Україні таких налічується 159.
Віце-прем’єр-міністр — міністр регіонального розвитку, будівництва та житлового-комунального господарства України Геннадій Зубко наголосив на тому, що «важливо мати якісну Дорожню карту, яка дозволить не тільки зекономити час, а ще й убезпечить від помилок. […] Це допоможе нам переконати людей, що саме реформа децентралізації — це та реформа, яка підвищує якість життя на місцевому рівні і дає свободу у прийнятті рішень: що, як і коли потрібно робити».
У Кочубеївці це вже роблять.
Не було б щастя
Людям, котрі вперше добираються у Кочубеївку з Херсона через Білу Криницю, не віриться, що десь там, у туманній далечі, живуть люди.
А земелька ж тут (неозброєним оком видно) — голоблю встроми, дерево виросте! Дай цю землю, подумалося, тим же французам — озолотяться.
Дев’ять кілометрів невиданого бездоріжжя, голодні яструбки на промерзлих деревах, закоцюблі острівки озимини… І зрідка — забрьохані «по пояс» автівки. Ознаки населеного пункту на обрії сприймаються як винятковість. Бездоріжжя це закінчилося вже перед, вважай, Орловим, що донедавна мало свою сільраду, а нині увійшло до складу Кочубеївської об’єднаної територіальної громади.
Центральна вулиця у Кочубеївці — як у райцентрі. Впадають у вічі доглянуті, по сучасному оздоблені будинки, а майже впритул — покинуті й зруйновані обійстя. Посеред Кочубеївки — височенна вежа, завдяки якій село долучилося до світу (інтернету). Через вулицю — пофарбований сріблянкою (і чомусь на чорному постаменті) «дорогий Ілліч»…
Зійшлися минувшина і сучасність та й гадають: як воно далі буде?..
— Буде краще, — з таким ревним оптимізмом зустрів нас голова першої в області об’єднаної територіальної громади Іван Дудар. — Якби вчасно не відгукнулися на ідею децентралізації, то вже точно було б гірше…
Звертаємо увагу на невеличкий портрет Тараса Шевченка у кабінеті голови територіальної громади і слова з послання геніального Кобзаря «І мертвим, і живим…»: «В своїй хаті своя правда, і сила, і воля…».
— Це, якщо хочете, наш девіз, — зауважує, кинувши погляд на Шевченків образ, Іван Іванович.
Та вся біда в тому, що ту правду, силу і волю у «нашу хату» десятиліттями спускали Кочубеївці згори, передовсім із райцентру. Крок вправо чи вліво — порушення. Задумав свою точку зору відстоювати? А ми тобі фінансування обріжемо…
— Тепер такого, сподіваюся, не буде! — переконаний Іван Дудар. — Наступити на старі граблі люди не дадуть…
Не було б, як мовиться, щастя.
— Торік у березні приїхали посланці з Високопілля і заявили: треба оптимізувати школи, — згадує Іван Іванович. — А що таке та оптимізація, найкраще знає не районне начальство, а дітки з віддалених сіл, яких звозили на навчання… о 6-й ранку. Уявляєте?! Медицину вже оптимізували так, що далі нікуди, оптимізують школи, а там… Зібрав я депутатів і сказав: «Якщо не об’єднаємося, біда буде. У нас же на район немає ніякого впливу…». Ми тоді випередили «оптимізаторів», показавши документи, що об’єдналися у територіальну громаду, і тепер громада сама вирішуватиме, скільки їй шкіл потрібно, медпрацівників, комунгоспів…
На круги своя
Колись у цих краях була Орловська волость. Не наша — німецька. І ці чорноземи родючі освоювали вони, німецькі колоністи, заохочені царським урядом «підкорювати» південні «прерії». На цих землях неораних вільно гуляли вітри, паслися вівці, корови й воли… Іноземці, придбавши родючі чорноземи, показали, що прибули у чужі краї якщо не назовсім, то надовго. І постали у степу «дорфи» (села) з незвичними назвами: Тіге, Альтанау, Орлов…
— Тіге (Кочубеївку) німці заснували у 1873 році, — говорить Іван Дудар. — Саме тоді наше село стало центром волості. Німці так забудовували свої села, щоб відстань від них до волосного центру була приблизно однакова. І це дуже правильно, адже всі важливі громадські справи вирішувалися саме у волості. Але після Першої світової війни, а точніше у 1915 році, німецької волості не стало, а замість неї утворилася Кочубеївська сільрада, зрозуміло, менша за підпорядкованою їй кількістю населених пунктів. І так співпало, що рівно через 100 років майже усі колишні німецькі «дорфи» (за винятком двох, які зараз відносяться до Миколаївської області) знову об’єдналися навколо Кочубеївки.
До складу Кочубеївської сільської об’єднаної територіальної громади (утворена торік 23 липня) ввійшли 14 населених пунктів Заградівської, Кочубеївської, Орлівської та Пригір’ївської сільських рад. Населення громади нині становить 3 368 чоловік — відчутно менше, ніж, скажімо, з десяток років тому. В тій же Світлівці залишилося всього півтора десятка жителів.
— Якщо сьогодні не загальмувати цю невтішну демографію, то неважко уявити, що станеться з нашими селами в майбутньому, — говорить Іван Дудар. — А чим спинити? Передовсім — нормальними соціально-побутовими умовами: щоб і вода в людей була, і медичні послуги, і діти мали де вчитися. Твердо тільки об’єднана територіальна громада спроможна забезпечити ці умови.
«Громада — великий чоловік»
Так здавна кажуть у народі. Іван Дудар підкріплює цю давню українську приказку конкретними фактами.
— Взяти наш дитсадок. Приміщення добротне, двоповерхове, але почав протікати дах. Сподіватися на допомогу з району? Де там! Взялися полагодити самі, причому без жодної бюджетної копійки. Шифер допоміг придбати народний депутат України, а перекривали дах методом народної толоки. І перекрили. Не минуло й року, як влада в районі помінялася і сказала: дитсадок треба закрити. Ми рішуче сказали: не дамо! І не дали.
— Гострою проблемою, знаємо, для вас завжди було водопостачання…
— Ця проблема ще не знята, — додає Іван Дудар. — Як не стало колгоспу Ілліча, то й води фактично не стало. По дворах її почали бочкою розвозити. А потім, коли в області запрацював Український фонд соціальних інвестицій, ми взяли участь у конкурсі проектів. І виграли! Частину коштів зібрали з населення, частину виділив фонд, і невдовзі Південноукраїнська гідроекспедиція пробурила артезіанську свердловину й дала довгождану (причому якісну) воду. Всього 600 тисяч гривень пішло на це, включаючи ремонт водонапірної башти, труби до загального водогону. Сьогодні три населених пункти (Кочубеївка, Світлівка, Микільське) забезпечені водою цілодобово. Зараз думаємо над тим, як забезпечити водою інші населені пункти.
Раніше водозабезпеченням у Кочубеївці займався приватник, нині ж його передано у щойно створений комунгосп «Інноватор» на усі 14 сіл громади. В обов’язках комунгоспу — вивезення сміття, догляд за дорогами, надання ритуальних послуг, озеленення сіл тощо. Є ще комунгосп у Пригір’ї. Його громада не збирається закривати. А навіщо?..
— А чому б не створити ще один комунгосп, — зазирає у перспективу Іван Дудар. — Щось на зразок колишніх МТС, де були б свої трактори, комбайни, техніка, щоб заробляти кошти для потреб громади на полях тих же одноосібників…
У пріоритеті — медицина. І дороги
З утворенням територіальної громади здійснилася давня мрія Івана Дудара і його земляків — створити у Кочубеївці Центр надання першої медичної допомоги.
— Чому в пріоритеті медицина? — запитує Іван Дудар. — Населення вимирає, «швидка» до хворих не доїжджає, і якщо залишити так, як є, то села вимруть. До речі, колись у Кочубеївці навіть пологи приймали…
— Як іде процес?
— Якщо в освітній галузі децентралізація проходить без особливих труднощів, то медицину нам ніяк не хотіли передавати, — говорить голова. — Питання порушувалося навіть у Верховній Раді. Тепер майно медзакладів громаді передають, а кадри — ні в яку! Та, думаю, цю проблему вирішимо. Як не ми самі, то держава допоможе. У громаді вже створений відділ освіти, фактично є відділ праці і соціального захисту, як тільки з’явиться закон, то і своя муніципальна варта буде… І сільські бібліотеки будуть перетворені на інформаційні центри, де, крім книг, обов’язково буде й інтернет.
— Іване Івановичу, повернемося до медицини. Ви плануєте повністю відмовитися від послуг районної лікарні?
— Звичайно, ні! Але стосунки з нею будуть на правах партнерства. Для цього у нас є медична субвенція. Вона, до речі, раніше складала у нашому бюджеті 707 тисяч гривень, а зараз буде 1,7 з лишком мільйона. Частину цих коштів перекажемо районній лікарні для надання необхідних медичних послуг у I кварталі. Але… Якщо на якість обслуговування будуть скарги, то ми відмовимося від Високопільської лікарні і оберемо іншу — у сусідній Великій Олександрівці чи Широкому Дніпропетровської області. І хоч у державі ще немає нових медичних стандартів, ми вимагатимемо від медиків перелік послуг, які вони надають, щоб ми мали змогу контролювати витрачання коштів на їх надання.
— А що ж буде з дорогами? Вони у вас, м’яко кажучи, вбиті…
— Після медицини дороги — це наступний пріоритет. Гадаю, що держава у найближчому майбутньому піде назустріч нашій громаді й допоможе ліквідувати той «танкодром», через який ви до нас добиралися.
Оздоровлення… змінами
Створення у Кочубеївці об’єднаної територіальної громади «напружило» Високопілля: від районного бюджетного «пирога» відійшли солідні кошти. Кому втрата, а громаді благо.
— Зміни на краще, звісно, сталися, — пожвавлюється Іван Дудар. — Тепер не доведеться їздити у район з простягнутою рукою. Якщо раніше у нас річний бюджет складав десь 800 тисяч гривень, то зараз громада запланувала власних надходжень на суму близько 3,5 мільйона гривень. Скажу більше: фактично ми одержуємо тепер всю субвенцію на освіту в сумі понад 4 млн. грн. А це для шкіл на території громади значні кошти: і на зарплати вчителям вистачить, і на ремонт шкіл, і на інші потреби. Очікуємо також допомогу з держбюджету, виділену спеціально на потреби новоутворених 159 територіальних громад, а також із Фонду регіонального розвитку. Якщо ж підсумувати сказане, то загальний бюджет громади складає нині 10 млн. 500 тис. гривень, із них 1,7 мільйона коштів закладені на інвестиційні проекти. Таких сум ми ніколи не мали!
— Що можна сказати про штати колишніх сільрад, які тепер «відійшли» до територіальної громади?
— Розігнати кадри, та ще й підготовлені, досвідчені, — діло нехитре. Наше завдання — не скоротити, а максимально зберегти фахівців. Тому ті ж землевпорядники практично залишилися. Потрібні люди для обслуговування Центру надання адміністративних послуг. І грамотні старости потрібні…
— Перші вибори старост в Україні минулої неділі вже відбулися — в Ірдині, що на Черкащині…
— Вибори — річ не з дешевих. Вони відбудуться тоді, коли держава дасть кошти. Якщо проводити за свої, то тільки виборчим комісіям треба заплатити тисяч 300 гривень. Краще ці кошти на те ж освітлення кинути. Поки що обійдемося без старост.
— Як же без них?! А хто ж тоді представлятиме інтереси того чи іншого села?
— Роль старост виконують у нас (тимчасово, зрозуміло) спеціалісти по зв’язках із громадськістю села. Це законом дозволено.
— А Вас, Іване Івановичу, обирали?
— Аякже! 25 жовтня люди напряму обирали голову об’єднаної територіальної громади і 14 депутатів. І вибори ті для мене були непростими, адже район вперто просував на посаду свого претендента. Та люди віддали перевагу мені, за що я їм дуже вдячний і постараюся виправдати високу довіру.
k k k
Непросто навіть за солідної державної підтримки проходить становлення першої на Херсонщині Кочубеївської об’єднаної територіальної громади. Та головне — громада повірила у власні сили ще до її створення, в чому чимала заслуга нагородженого перед Новим роком Грамотою Верховної Ради України Івана Дудара. Людини, котра і мислить по-новому, і діє за обставинами. Їй-право, вже зараз у загубленої в степах Кочубеївки є чому повчитися.
Вигода очевидна
— Чи виграють прості люди новоствореної Кочубеївської об’єднаної громади? — з таким запитанням звернулися ми до директора регіонального Офісу реформ Юрія Горбенка.
— Очевидно, — не вагаючись, відповів він. — По-перше, бюджет Кочубеївської громади зріс більш як утричі. Територіальній громаді передали в управління всю медицину й освіту. І якщо раніше районне начальство влаштовувало всілякі тендери, закуповуючи продукти харчування, вело кадрову політику, то нині всі питання перейшли у відання громади. І вже громада тепер зможе питати у директорів шкіл чи завідуючих ФАПів про якість наданих людям освітніх і медичних послуг, чого раніше не було.
По-друге, крім усього іншого, Кочубеївська громада бере участь у розподілі 1-го мільярда гривень, затвердженого у Державному бюджеті України на 2016 рік для новостворених об’єднаних територіальних громад. І Мінекономрозвитку України додатково виділить із названої суми, пропорційно до площі території громади і кількості сільського населення, 3—5 чи більше мільйонів гривень на соціально-економічний розвиток Кочубеївки і прилеглих до неї сіл.
По-третє, ми готуємо документи для фінансування з Фонду регіонального розвитку ремонтів медичних і освітніх закладів, доріг тощо.
Отож, об’єднання чотирьох чи скільки-небудь сільських рад в одну територіальну громаду набагато вигідніше, ніж бути поодинці.
Анатолій ЖУПИНА,
Василь ПІДДУБНЯК. |